Музично-інструментальні засади сучасних технік композиції

The purpose of the work is to analyze the instrumental nature of modern composition techniques in the unity of their cognitive (performing and composing) and instrumental and sound parameters. The methodology of the research consists in application of aesthetic-cultural, comparative, theoretical and historical methods, as well as the analytical approach, which form a unified methodological basis. The scientific novelty of the work consists in expanding the notions about the genesis of musical art basing on the analysis of relations of the musical and instrumental principles and the nature of modern composition techniques. Conclusions. Instrumental nature of modern composition techniques is determined by the ongoing processes of individualization of composer's work in the areas of the author's vision of sound material, the relation to musical text, musical chronotopes, musical language, timbres, texture, shaping, etc. The factor of marginal diversity, technical complexity, and often the impossibility of the vocal embodiment of the sound material of compositions –  not only sonorist, pointillist, aleatory, timbral-characteristic, etc., but also extramelodic (with a higher order melody consisting not of individual tones, but of the whole texture, when the entire texture becomes a melody) directly demonstrates the instrumental nature of the technique, reproduced in genres of music - mainly without the use of voices or their use in "unvocal", an instrumental sound format, often with the nonverbal meaning. Finally, the very musical thinking in modern composition techniques acquires the qualities of instrumentalization.Цель работы. В статье осуществляется анализ инструментальной природы современных техник композиции в единстве их когнитивных (исполнительских и композиторских) и инструментально-звуковых параметров. Методология исследования заключается в применении эстетико-культурологического, сравнительного, теоретического и исторического методов, а также аналитического подхода, которые образуют единую методологическую основу. Научная новизна работы заключается в расширении представлений о генезисе музыкального искусства на основе анализа соотношений музыкально-инструментальных основ и природы современных техник композиции. Выводы. Инструментальная природа современных техник композиции обусловлена текущими процессами индивидуализации композиторского творчества в сферах авторского видения звукового материала, отношение к нотному тексту, музыкальному хронотопу, музыкальному языку, тембрике, фактуре, формообразованию и т.д. Фактор предельного разнообразия, технической сложности, а часто и невозможности голосового воплощения звукового материала композиций – не только сонористических, пуантилистичних, алеаторичних, тембрально-характерных и т.д., но и сверхмелодических (с мелодией более высокого порядка, состоящей не из отдельных тонов, но из всей ткани, когда вся ткань становится мелодией) прямо демонстрирует инструментальный характер соответствующей техники, воспроизводится в жанровых устремлениях музыки – в основном, без использования голосов или с их использованием в «невокальном», инструментальном формате звучания, часто невербального смысла. Наконец, именно музыкальное мышление в современных техниках композиции приобретает качества инструментализации.Мета роботи. У статті здійснюється аналіз інструментальної природи сучасних технік композиції в єдності їх когнітивних (виконавських та композиторських) та інструментально-звукових параметрів. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, компаративного, теоретичного та історичного методів, а також аналітичного підходу, які утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про генезис музичного мистецтва на основі аналізу співвідношень музично-інструментальних засад та природи сучасних технік композиції. Висновки. Інструментальна природа сучасних технік композиції зумовлюється триваючими процесами індивідуалізації композиторської творчості у сферах авторського бачення звукового матеріалу, відношення до нотного тексту, музичного хронотопу, музичної мови, тембрики, фактури, формотворення і т.д. Фактор граничної різноманітності, технічної складності, а часто і неможливості голосового втілення звукового матеріалу композицій – не тільки сонористичних, пуантилістичних, алеаторичних, тембрально-характерних, тощо, а й надмелодійних (з мелодію більш високого порядку, що складається не з окремих тонів, але з усієї тканини, коли вся тканина стає мелодією) прямо демонструє інструментальний характер відповідної техніки, що відтворюється у жанрових спрямуваннях музики – переважно, без використання голосів або з їх використанням у «невокальному», інструментальному форматі звучання, часто позавербального смислу. Нарешті, саме музичне мислення у сучасних техніках композиції набуває якості інструменталізації

До питання про полігенезис музичного мистецтва

The purpose of the work. The article under consideration deals with the analysis of verbal and musical-sound (extra-speech) origins of music in the aspect of their dependent-independent relations, coordinated with the concept of the primary nature of the origin of musical instruments. The methodology of the study lies in application of the aesthetic-cultural, comparative, theoretical and historical methods, as well as the analytical approach, which form a single methodological basis. Along with a complex method, so-called systemic approach is needed, which makes it possible to comprehensively study the object at various but interrelated levels. The scientific novelty of the research consists in expanding the understanding of the genesis of musical art as an artistic and cultural phenomenon on the basis of a comprehensive analysis of the relationship between the musical, sound and speech sources of music, taking into account the specific features of the formation of musical instrumentalism. Conclusions. Comprehension of complex evolutionary processes of the polygenetic nature of music provides a new starting point in the perception of this type of creative expression and perception of the world as a specific holistic supernonational phenomenon of "sublime sound forms" (Yu. Kholopov). This approach allows us to distinguish the statuses of specific musical thinking, as well as musical instrumentalism, while responding to the intentions and principles of the functioning of a common creative, communicative, "living" art field.Цель работы. В статье проводится анализ речевых и музыкально-звуковых (внеречевых) истоков музыки в аспекте их зависимо-независимых отношений, согласованный с концепцией первичности происхождения музыкаль-ных инструментов. Методология исследования заключается в применении эстетико-культурологического, сравни-тельного, теоретического и исторического методов, а также аналитического подхода, которые образуют единую методологическую основу. Наряду с комплексным методом необходим и так называемый системный подход, по-зволяющий на самых разных, но взаимосвязанных уровнях, всесторонне изучить объект. Научная новизна работы заключается в расширении представлений о генезисе музыкального искусства как художественного и культурологи-ческого феномена на основе комплексного анализа соотношений музыкально-звуковых и речевых истоков музыки с учетом специфики формирования музыкального инструментализма. Выводы. Осмысление сложных эволюцион-ных процессов полигенетической природы музыки дает новую точку отсчета в восприятии этого вида творческого самовыражения и мировосприятия как специфического целостного надпонятийного феномена "возвышенных зву-ковых форм" (Ю. Холопов). Такой подход позволяет выделить статусы специфического музыкального мышления, а также музыкального инструментализма, одновременно отвечая интенциям и принципам функционирования общего творческого, коммуникативного, "живого" поля искусства.Мета роботи. У статті здійснюється аналіз мовленнєвих та музично-звукових (позамовленнєвих) витоків музики у співвідношенні їх залежно-незалежних відносин, узгоджений з концепцією первинності походження му-зичних інструментів. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, компаратив-ного, теоретичного та історичного методів, а також аналітичного підходу, які утворюють єдину методологічну ос-нову. Поряд з комплексним методом необхідний і так званий системний підхід , що дає змогу на самих різних, але взаємопов'язаних рівнях, всебічно вивчити об'єкт. Наукова новизна полягає в розширенні уявлень про генезис музичного мистецтва як мистецького та культурологічного феномена на основі комплексного аналізу співвідно-шень музично-звукових та мовленнєвих витоків музики з урахуванням специфіки формування музичного інстру-менталізму. Висновки. Осмислення складних еволюційних процесів полігенетичної природи музики дають нову точку відліку у сприйнятті цього виду творчого самовираження і світосприйняття як специфічного цілісного надпо-нятійного феномену "піднесених звукових форм" (Ю. Холопов). Такий підхід дає змогу виділити статуси специфіч-ного музичного мислення, а також музичного інструменталізму, одночасно відповідаючи інтенціям та принципам функціонування загального творчого, комунікативного, "живого" поля мистецтва

Удосконалені народні інструменти як чинник цілісної системи академічної музично-інструментальної культури сучасності

The purpose of the work is to determine the logic of the musical-historical process of academization of the improved bayan/accordion, domra, balalaika, and bandura of the second half of the 20th - the beginning of the 21st centuries. The methodology of the study involves the use of aesthetic-cultural, comparative, theoretical and historical methods, as well as the analytical approach, which form a unified methodological basis. Along with the complex method, a so-called system approach is needed, which allows the object to be comprehensively studied at the most diverse, but interrelated levels. The scientific novelty of the work appears in the expansion of ideas about the genesis and functioning of academic musical and instrumental art as a holistic artistic, culturological and musical phenomenon, taking into account the key role of performing forms of being in the present and the need to update the instrumental-sound phono-sphere of modernity, which is immanently consistent with socio-historical , performing and timbre-textual properties of the advanced folk instruments of our country. Conclusions. The logic of the musical-historical process of academization of bayan/accordion, domra, balalaika and bandura reveals the socio-historical, artistic-aesthetic, instrumental-performing and culturological prerequisites of the phenomenon, among which the author specifically highlights the demand for "fresh" instruments by the very composer's creativity in change of its paradigms in favor of the emancipation of sound; immanent readiness of the "musicians playing folk instruments" to improvise-experimental acts of "sound search"; perspective for the academic phono-sphere of the "ultimate" chamber nature of plucking instruments.Цель работы заключается в определении логики музыкально-исторического процесса академизации усовершенствованных баяна / аккордеона, домры, балалайки, бандуры второй половины ХХ - начала XXI веков. Методология исследования предполагает применение эстетико-культурологического, сравнительного, теоретического и исторического методов, а также аналитического подхода, которые образуют единую методологическую основу. Наряду с комплексным методом необходим и так называемый системный подход, позволяющий на самых разных, но взаимосвязанных уровнях всесторонне изучить объект. Научная новизна работы выявляется в расширении представлений о генезисе и функционировании академического музыкально-инструментального искусства как целостного художественного, культурологического и музыкального феномена с учетом ключевой роли исполнительных форм бытия музыки в настоящем и необходимости обновления инструментально-звуковой фоносферы современности, чему имманентно соответствуют социально-исторические, исполнительские и тембрально-фактурные свойства усовершенствованных народных инструментов нашей страны. Выводы. Проанализированная в статье логика музыкально-исторического процесса академизации баяна / аккордеона, домры, балалайки, бандуры выявляет социально-исторические, художественно-эстетические, инструментально-исполнительские, культурологические предпосылки явления, среди которых автор специально выделяет востребованность «свежих» инструментов самим композиторским творчеством в изменении ее парадигмы в пользу эмансипации звука; имманентную готовность «народников» к импровизационно-экспериментальным актам «поиска звука»; перспективность для академической фоносферы «предельно» камерной природы щипковых.Мета статті полягає у визначенні логіки музично-історичного процесу академізації удосконалених баяна/акордеона, домри, балалайки, бандури другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Методологія дослідження передбачає застосування естетико-культурологічного, компаративного, теоретичного та історичного методів, а також аналітичного підходу, які утворюють єдину методологічну основу. Поряд з комплексним методом необхідний і так званий системний підхід, що дає змогу на самих різних, але взаємопов'язаних рівнях, всебічно вивчити об'єкт. Наукова новизна полягає у розширенні уявлень про генезис і функціонування академічного музично-інструментального мистецтва як цілісного мистецького, культурологічного та музичного феномена з урахуванням ключової ролі виконавських форм буття музики у сьогоденні та необхідності оновлення інструментально-звукової фоносфери сучасності, чому іманентно відповідають соціально-історичні, виконавські й тембрально-фактурні властивості удосконалених народних інструментів нашої країни. Висновки. Визначена у статті логіка музично-історичного процесу академізації баяна/акордеона, домри, балалайки, бандури виявляє соціально-історичні, художньо-естетичні, інструментально-виконавські, культурологічні передумови явища, серед яких автор спеціально виділяє затребуваність «свіжих» інструментів самою композиторською творчістю в зміні її парадигми на користь емансипації звуку; іманентну готовність «народників» до імпровізаційно-експериментальних актів «пошуку звуку»; перспективність для академічної фоносфери «гранично» камерної природи щипкових

Виконавська семантика тиші в інструментальній музиці ХХ–ХХІ століть

The purpose of the article. The research is connected with identification of semantic values of silence by musical and instrumental performance means. The methodology of a research consists in application of the historical and culturological, logic and semantic, esthetic, historical and logical, generalizing methods. Important musical and textual, analytical musicological and performing approaches are represented. All of them create unified methodological base of a research. The scientific novelty of work consists in expansion of ideas of figurative and semantic value of silence in instrumental music of XX – XXI centuries. Special "absoluteness" of silence in a musical-performing as "other being" of the thematic and sound values corresponding to procedurality of musical thinking, the nature of a musical chronotope and instrumental playing movements is approved. Conclusions. Understanding of philosophical, psychological, aesthetic, musicological and musical-performing meanings of silence and a pause in music brings to new semantic paradigms of art of the second half of XX – beginning of the XXI centuries. Forms of musical instrumental performing movements of "silence music" (a play in air, silent pressing of keys or valves of the instrument, etc.), the absoluteness of instrumental silence, its dramatized evident exaggeration embody the other being of loud tones and thematic structures in their art variety. Semantic range of an image-symbol of silence fluctuates in music from intimate and trembling to philosophical, from expressive-strained to pacified.Цель работы. Исследование связано с выявлением семантических значений тишины средствами музыкально-инструментального исполнительства. Методология исследования заключается в применении историко-культурологического, логико-семантического, эстетического, историко-логического, обобщающего методов. Важными представляются музыкально-текстологический, аналитический музыковедческий и исполнительский подходы. Вместе они создают единую методологическую базу исследования. Научная новизна работы заключается в расширении представлений об образно-семантическом значении тишины в инструментальной музыке ХХ – ХХІ веков. Утверждается специальная «абсолютность» тишины в музыкально-инструментальном исполнительстве как «инобытие» тематически-звуковых значений, соответствующих процессуальности музыкального мышления, природе музыкального хронотопа, инструментально-игровых движений. Выводы. Осмысление философских, психологических, эстетических, музыковедческих и инструментально-исполнительских смыслов тишины и паузы в музыке выводит на новые семантические парадигмы искусства второй половины ХХ – начала ХХІ вв. Формы музыкально-инструментальных исполнительских движений «музыки тишины» (игра в воздухе, беззвучное нажатие клавиш или клапанов инструмента и т.д.), абсолютность инструментальной тишины, ее театрализованная наглядная гиперболизация воплощают инобытие громких тонов и тематических структур в их художественном многообразии. Семантический диапазон образа-символа тишины колеблется в музыке от интимно-трепетного до философского, от экспрессивно-напряженного к умиротворенному.Мета роботи. Дослідження пов'язане з виявленням семантичних значень тиші засобами музично-інструментального виконавства. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурологічного, логіко-семантичного, естетичного, історико-логічного, узагальнюючого методів. Важливими видаються музично-текстологічний, аналітичний музикознавчий та виконавський підходи. Разом вони створюють єдину методологічну базу дослідження. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про образно-семантичному значенні тиші в інструментальній музиці ХХ – ХХІ століть. Стверджується спеціальна «абсолютність» тиші в музично-інструментальному виконавстві як «інобуття» тематично-звукових значень, що відповідають процесуальності музичного мислення, природі музичного хронотопу, інструментально-ігрових рухів. Висновки. Осмислення філософських, психологічних, естетичних, музикознавчих та інструментально-виконавських смислів тиші і паузи в музиці виводить на нові семантичні парадигми мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Форми музично-інструментальних виконавських рухів «музики тиші» (гра в повітрі, беззвучне натискання клавіш або клапанів інструменту і т.д.), абсолютність інструментальної тиші, її театралізована наочна гіперболізація втілюють інобуття звучних тонів і тематичних структур в їх художньому різноманітті. Семантичний діапазон образу-символу тиші коливається в музиці від інтимно-трепетного до філософського, від експресивно-напруженого до умиротвореного

The Jerusalem Theory of the Dead Sea Scrolls Authorship: Origins, Evolution, and Discussions

The aim of this article is to demonstrate that the current Jerusalem origin theory of the Dead Sea Scrolls did not come out of nowhere, but rather had a long theoretical background and origins.Завдання цієї статті полягає в тому, аби показати, що сучасна Єрусалимська теорія авторства рукописів Мертвого моря не виникла на порожньому місці, а мала свою тривалу теоретичну предісторію і свої предтечії

Analysis of the Stability of α→γ Plane Front of Recrystallization in Ferritic Alloys During Carburization

The α → γ recrystallization of carbon-supersaturated ferrite alloyed with α-stabilizer is analysed. The α-stabilizer is redistributed between austenite and ferrite by recrystallization. A plane front of recrystallization becomes unstable and is transformed into cellular or dendrite one. The perturbation method, which is developed by W. W. Mullins and R. F. Sekerka for crystallizing alloys, is used in the analysis.Проанализирована α → γ-перекристаллизация при пересыщении углеродом феррита, легированного α-стабилизатором. При перекристаллизации α-стабилизатор перераспределяется между аустенитом и ферритом, плоский фронт перекристаллизации теряет устойчивость и трансформируется в ячеистый или дендритный. При анализе был использован метод возмущений, который был разработан W. W. Mullins, R. F. Sekerka для кристаллизующихся сплавов.Проаналізовано α → γ-перекристалізацію при пересиченні Карбоном фериту, леґованого α-стабілізатором. При перекристалізації α-стабілізатор перерозподіляється між аустенітом і феритом, плаский фронт перекристалізації втрачає стійкість і трансформується в комірчастий або дендритний. При аналізі було використано методу збурень, яку було розроблено W. W. Mullins, R. F. Sekerka для стопів, що кристалізуються

A keratin scaffold regulates epidermal barrier formation, mitochondrial lipid composition, and activity.

Keratin intermediate filaments (KIFs) protect the epidermis against mechanical force, support strong adhesion, help barrier formation, and regulate growth. The mechanisms by which type I and II keratins contribute to these functions remain incompletely understood. Here, we report that mice lacking all type I or type II keratins display severe barrier defects and fragile skin, leading to perinatal mortality with full penetrance. Comparative proteomics of cornified envelopes (CEs) from prenatal KtyI(-/-) and KtyII(-/-)(K8) mice demonstrates that absence of KIF causes dysregulation of many CE constituents, including downregulation of desmoglein 1. Despite persistence of loricrin expression and upregulation of many Nrf2 targets, including CE components Sprr2d and Sprr2h, extensive barrier defects persist, identifying keratins as essential CE scaffolds. Furthermore, we show that KIFs control mitochondrial lipid composition and activity in a cell-intrinsic manner. Therefore, our study explains the complexity of keratinopathies accompanied by barrier disorders by linking keratin scaffolds to mitochondria, adhesion, and CE formation

Музично-інструментальна культура в системі музичного етосу

The ancient concept of music as a phenomenon beyond the scope of art with the function of the organizer of cosmic spheres’ harmony, capable of connecting and balancing opposite principles in the “unity of much”, allowed ancient Greek thinkers to relate musical means and possibilities with the character of an integral human personality. The concept of "ethos" (ethos) in ancient Greek language means character, temper, custom. The parameters of scientific research are relevant in the light of identifying the "purity" of the artistic functions of modern academic instrumentalism. The article is devoted to the study of the essential ideological and aesthetic modes and the material possibilities of musical instrumentalism in the aspect of musical ethos. The methodology of the study includes the use of historical-cultural, logic-semantic, aesthetic, historical-logical, synthesis methods. The scientific novelty of the work is to expand the ideas about the development of academic instrumentalism, which is distinguished purely by the exclusiveness of artistic laws and techniques from the standpoint of the musical ethos. It is argued that the academic musical-instrumental culture actually developed in the framework of the musical and Christian ethos, finding melos, a space of harmony, form-building logic, polyphonic comprehensiveness of content. Being specially “created”, artificially (and skillfully) “made”, materialized instruments, musical instruments accumulate in their materiality, as well as “send” new intangible values to the address of their creators and listeners. The origins of musical instrumentalism in church and folk vocal and instrumental music are analyzed.Античная концепция музыки как выходящего за рамки искусства явления с функцией устроителя гармонии космических сфер, способной соединять и уравновешивать противоположные начала в «единстве многого», позволила древнегреческим мыслителям соотносить музыкальные средства и возможности с характером цельной человеческой личности. Понятие «этос» (ethos) в древнегреческом языке обозначает характер, нрав, обычай. Указанные параметры научного исследования представляются актуальными в свете выявления «чистоты» художественных функций современного академического инструментализма. Статья посвящена исследованию сущностных идейно-эстетических модусов и вещественных возможностей музыкального инструментализма в аспекте музыкального этоса. Методология исследования предусматривает применение историко-культурологического, логико-семантического, эстетического, историко-логического, обобщающего методов. Научная новизна работы заключается в расширении представлений о развитии академического инструментализма, отличающегося исключительностью чисто художественных законов и приемов с позиций музыкального этоса. Утверждается, что академическая музыкально-инструментальная культура фактически развивалась в рамках музыкального и христианского этоса, обретая мелос, пространство гармонии, формообразующей логики, полифоническую всеобъемность содержания. Как специально «сотворенные», искусственно (и искусно) «сделанные», материализованные орудия, музыкальные инструменты аккумулируют в своей вещественности, а также «направляют» в адрес своих создателей и слушателей новые нематериальные ценности. Анализируются истоки музыкального инструментализма в церковном и фольклорном пластах вокальной и инструментальной музыки.Антична концепція музики як явища, що виходить за рамки мистецтва, із функцією організатора гармонії космічних сфер, здатної з'єднувати й урівноважувати протилежні начала в «єдності множинного», дала підстави давньогрецьким мислителям співвідносити музичні засоби й можливості з характером цільної людської особистості. Поняття «етос» (ethos) у давньогрецькій мові означає характер, вдачу, звичай. Означені параметри наукового дослідження представляються актуальними в світлі виявлення «чистоти» художніх функцій сучасного академічного інструменталізму. Стаття присвячена розглядові сутнісних ідейно-естетичних модусів і речових можливостей музичного інструменталізму в аспекті музичного етосу. Методологія дослідження передбачає застосування історико-культурологічного, логіко-семантичного, естетичного, історико-логічного, узагальнюючого методів. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про розвиток академічного інструменталізму, що відрізняється винятковістю чисто художніх законів і прийомів з позицій музичного етосу. Стверджується, що академічна музично-інструментальна культура фактично розвивалася в рамках музичного й християнського етосу, віднаходячи мелос, простір гармонії, набуваючи формотворної логіки, поліфонічної всеосяжності змісту. Як спеціально «створені», штучно (й майстерно) «зроблені», матеріалізовані знаряддя, музичні інструменти акумулюють у своїй речовості, а також «направляють» на адресу своїх творців і слухачів нові нематеріальні цінності. Аналізуються витоки музичного інструменталізму в церковному і фольклорному пластах вокальної та інструментальної музики